Удосконалення законодавства про альтернативну невійськову (цивільну) службу: досвід Швейцарії

Анотація

Мета статті – визначити тенденції трансформації швейцарської моделі альтернативної цивільної служби у системному зв’язку з реформуванням українського законодавства про альтернативну невійськову службу.

Досліджено історичні аспекти становлення альтернативної цивільної служби в Швейцарії. Акцентовано увагу на положеннях Федеральної конституції Швейцарської Конфедерації, особливу увагу приділено положенням Федерального закону про цивільну службу. З’ясовано, що цивільна служба діє у сферах, де ресурси недостатні або відсутні для виконання важливих завдань громади. Вона служить цивільним цілям і відбувається поза інституційними рамками армії. Визначено сфери, в яких можливе проходження цивільної служби, та обмеження до її проходження.

З’ясовано особливості внесення змін до Федерального закону про цивільну службу у 2025 році. Визначено, що аналіз досвіду Швейцарії у сфері правового регулювання альтернативної цивільної служби свідчить про наявність тенденцій посилення вимог до осіб, які можуть проходити таку службу, зменшення підстав для її проходження, повернення скасованої у 2009 році процедури оцінки совісті. При цьому мета таких законодавчих новел відкрито проголошується як скорочення кількості осіб, що можуть проходити цивільну службу, зменшення її привабливості та зміцнення тим самим збройних сил держави. Акцентовано увагу на тому, що парламентським обговоренням передувала підготовка аналітичних звітів органів влади, у тому числі органів військового управління. В умовах екзистенційної загрози, яку несе агресивна російська політика для всього Європейського континенту, такі заходи уявляються повністю логічними.

Зроблено висновок, що система вимог до військової служби навчального характеру економічно розвиненої держави, яка більш ніж 300 років не вела бойових дій на своїй території, має свої відмінності, які незастосовні в актуальній для України ситуації (зокрема, тривалість як військової, так і альтернативної служби, а також умови її проходження). Однак корисним для України може бути не пряме запозичення правових норм, а увага до процедур внесення змін до військового законодавства, а також їх аналітичної та комунікаційної підготовки, що може дозволити оптимізувати сприйняття таких змін суспільством.