Система кількісних та якісних показників як основа дослідження кримінологічної характеристики корупції

Анотація

Стаття присвячена комплексному аналізу корупції як багатоаспектного соціального феномену в межах української наукової думки, виходячи за рамки виключно правової кваліфікації. У ньому акцентується увага на фундаментальних властивостях корупційної діяльності, серед яких вирізняють корисливий мотив, високу здатність до адаптації до динамічних умов та системне маскування протиправних діянь. Підкреслюється, що корупція може проявлятися як на індивідуальному, так і на колективному (організованому), а також на транснаціональному рівнях.

Одним із ключових методологічних викликів, що докладно вивчається, є висока латентність корупційних правопорушень. Традиційний підхід до оцінювання корупції, що охоплює кількісні індикатори (кримінально-правові дані, фінансові показники, результати опитувань про досвід взаємодії) та якісні показники (класифікація форм, мотивів, аналіз судової практики й латентних аспектів), піддається детальному аналізу. Запропонована інтегрована структура показників поєднує ці елементи. В дослідженні також розглядається міжнародний досвід, зокрема методологічні принципи та обмеження Індексу сприйняття корупції від Transparency International, який ґрунтується на агрегації та стандартизації зовнішніх експертних оцінок. Констатується наявність суттєвих методологічних перешкод у вітчизняних антикорупційних студіях. Вони включають нерівномірність емпіричних даних через їхню не систематизованість, різноманіття інтерпретацій ключових правових та кримінологічних понять, а також обмеження, притаманні опитувальним методам (як-от ризик соціальної бажаності відповідей). Подолання зазначених викликів вимагає невідкладних законодавчих та інституційних заходів. Необхідною умовою для формування об’єктивної кримінологічної характеристики корупції є стандартизація дефініцій у законодавстві та науковій термінології, суттєве удосконалення збору емпіричних даних (особливо щодо складних та латентних аспектів діяльності), посилення інституційної прозорості державних органів та адаптація міжнародних методик оцінювання до українських соціально-правових реалій. Реалізація цих кроків є обов’язковою для ефективної протидії цьому деструктивному явищу.