Теоретико-правові проблеми кримінальної відповідальності за пособництво державі-агресору

Анотація

У статті досліджується теоретико-правові проблеми кримінальної відповідальності за пособництво державі-агресору. Відзначається, що після ухвалення змін до законодавства формулювання нових статей 111-1 та 111-2 КК України викликають питання у громадян, що перебувають на окупованих територіях, щодо їх тлумачення, а також проблеми при кваліфікації таких діянь правоохоронними та судовими органами.

Зауважено, що лише 7,6% облікованих кримінальним проваджень з обвинувальним актом було направлено до суду. Натомість опитані у межах дослідження респонденти вказують, що понад 40% кримінальних проваджень з обвинувальним актом направлено до суду (зокрема, такої думку дотримується 34,8% (або 16 осіб), 20-25% вважають 21,7% (або 10 осіб), 15-20% – 15,2% (або 7 осіб). Також 6,5% (або 3 особи) допускають можливість направлення до суду 0-5% кримінальних проваджень з обвинувальним актом; 13% (або 6 осіб) вважають, що це 5-10 % кримінальних проваджень з обвинувальним актом; 4,3% (або 2 особи) вказали на 25-35% та 30-35% кримінальних проваджень кожний окремо. Це вказує про «позитивний настрій» респондентів та їх «віру в справедливість» щодо притягнення винних до кримінальної відповідальності.

На підставі проведеного дослідження, зроблено висновки, що доповнення Закону України про кримінальну відповідальність ст. 111-2. Пособництво державі-агресору виявило низку проблем. Це стосується, в першу чергу, питання щодо конкуренції норм ч. 4 ст. 111-1 та ст. 111-2 КК України. Для вирішення цієї проблеми пропонуємо виключити з Кримінального кодексу України, адже у ст. 111-1. Колабораційна діяльність міститься вичерпний перелік діянь, які охоплюють пособництво державі-агресору (ст. 111-2 КК України). Окрім того, не дивлячись на те, що більшість дослідників ст. 111-2 КК України вказують, що суб’єктом цього кримінального правопорушення є громадянин України, саме формулювання диспозиції вказує на те, що суб’єктом також можуть бути іноземці та особи без громадянства, за винятком громадян держави-агресора. Разом з тим, як кваліфікувати такі випадки, коли особа на окупованих територіях вже набула громадянства Російської Федерації, а правоохоронні органи України в силу ст. 25 Конституції України (громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство) вважають винного громадянином України. Також в Єдиному державному реєстрі судових рішень необхідно змінити назви розділу І Особливої частини КК України на «Кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України».