Тимчасовий доступ до речей та документів у контексті міжнародного співробітництва під час досудового розслідування

Анотація

Актуальність теми дослідження зумовлена збільшенням транснаціонального характеру сучасної злочинності, що вимагає від суб’єктів розслідування (слідчого (детектива), дізнавача, прокурора) активного використання механізмів міжнародної правової допомоги. Одним із ключових заходів для збору доказів, що знаходяться за кордоном, є тимчасовий доступ до речей та документів. Однак ефективність цього інструменту суттєво знижується через наявність правової невизначеності та суперечливої судової практики щодо застосування положень ч. 2 ст. 562 Кримінального процесуального кодексу.

У статті досліджуються питання відсутності єдиного підходу слідчих суддів до надання дозволів на тимчасовий доступ до речей та документів у рамках запитів про міжнародну правову допомогу. Проаналізовано зміни до ч. 2 ст. 562 КПК України, внесені Законом № 187-ІХ у 2019 році, які перетворили імперативну норму про обов’язкове отримання судового дозволу на диспозитивну, що вимагає такого дозволу «лише у разі, якщо це передбачено міжнародним договором або є обов’язковою умовою... за законодавством запитуваної сторони».

Зазначається, що причиною суперечностей є саме невдала редакція ч. 2 ст. 562 КПК України. Аргументовано, що практика суддів, які відмовляють у наданні дозволу, хоч і виглядає формально відповідною закону, насправді створює перешкоди для міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.

Проаналізовано стандарти Європейського Союзу, зокрема Директиву 2014/41/ЄС про Європейський ордер на розслідування, який за своєю суттю є судовим рішенням. Це формує очікування у країн-членів ЄС, що запити з інших країн (як Україна) про втручання в охоронювані законом права також мають проходити національний судовий контроль.

З метою уніфікації судової практики, усунення правової невизначеності та приведення законодавсва у відповідність до європейських стандартів, пропонується внести зміни до ч. 2 ст. 562 КПК України, вилучивши положення «лише у разі, якщо це передбачено міжнародним договором або є обов’язковою умовою надання такого виду допомоги за законодавством запитуваної сторони».