Адвокат як суб’єкт забезпечення права на професійну правничу допомогу

Анотація

Стаття присвячена аналізу правового положення адвоката як суб’єкта забезпечення права на професійну правничу допомогу. Автором досліджуються теоретичні й прикладні аспекти реалізації конституційного права особи на професійну правничу допомогу, що нині набуває все більшої актуальності у зв’язку з розвитком правової системи та посиленням ролі інституту адвокатури. Обґрунтовано, що ефективність будь-якого конституційного права безпосередньо залежить від наявності реальних, чітко визначених механізмів його практичного здійснення, адже за відсутності відповідних процедур, гарантій і юридичних інструментів таке право перетворюється на декларативне та позбавляється змістовного наповнення.

У межах дослідження проаналізовано існуючі законодавчі підходи до розуміння й застосування термінів «правова допомога», «правнича допомога» та «захист», а також виявлено суттєві розбіжності між положеннями Конституції України, Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Кримінального процесуального кодексу, Кодексу України про адміністративні правопорушення та іншими нормативними актами. Показано, що така термінологічна неузгодженість спричиняє неоднакове тлумачення правових норм, ускладнює підтвердження повноважень адвоката, створює додаткові бар’єри у процесі реалізації права на захист і може негативно впливати на забезпечення доступу до правосуддя. Розкрито зміст кожного з ключових понять, визначено їх функціональне призначення та співвідношення у різних видах судочинства.

Окрему увагу приділено особливостям участі адвоката у кримінальному провадженні, де його роль має імперативний характер, на відміну від цивільного, господарського чи адміністративного процесів, у яких застосовується переважно диспозитивний підхід. У статті аргументовано, що для підвищення дієвості механізмів реалізації права на професійну правничу допомогу необхідним є комплексне оновлення законодавства, усунення термінологічних суперечностей, удосконалення процедурних гарантій, а також формування в суспільстві належного рівня правової культури та готовності громадян відстоювати свої права у правовий спосіб.