Розвиток практики Верховного Суду під впливом позицій Конституційного Суду у гарантуванні соціальних прав осіб, які проживають на територіях радіоактивного забруднення

Анотація

У статті здійснено дослідження впливу рішень Конституційного Суду України на формування судової практики Верховного Суду України щодо гарантування соціальних прав осіб, які проживають на територіях радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, закріплених у Конституції України. Правовий контекст проблеми розглянуто в історичній ретроспективі, зокрема, в частині чисельних спроб змінити статус радіоактивно забруднених населених пунктів у зв’язку із переглядом їх зонування, задля вирішення іншого питання – зняття значного фінансового навантаження на державу у зв’язку із необхідністю забезпечення соціальної підтримки громадян, які проживають на таких територіях, а також порядку виплати пенсій, доплат та інших пільг, пов’язаних із наслідками Чорнобильської катастрофи. Через призму судового діалогу між рішеннями Конституційного Суду України та Верховного Суду України виявлено проблему щодо спроби законодавця звузити конституційні гарантії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за допомогою внесення змін до законодавства та підзаконних актів задля обмеження, позбавлення чи скасування цих виплат.

У зв’язку з чим проаналізовано судову практику Верховного Суду України та її взаємозв’язок із рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, яке відновило дію статті 39 Закону № 796-XII у частині повернення до попередньої редакції статті 39 цього Закону щодо права на виплату підвищень до пенсій для непрацюючих пенсіонерів, які проживають на територіях радіоактивного забруднення. На прикладі касаційного перегляду Верховним Судом України справ № 240/4937/18 та № 600/4070/22-а показано, що критерієм для реалізації права на соціальні виплати є фактичне проживання на території радіоактивного забруднення, а не наявність посвідчення постраждалого від Чорнобильської катастрофи.

Зроблено висновок, що практика Конституційного Суду України та Верховного Суду України демонструє тенденцію до конституційного судового активізму, спрямованого на розширювальне тлумачення соціальних гарантій, запобігання їх звуженню та забезпечення реального виконання державою своїх зобов’язань щодо соціального захисту осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.