Судові та правоохоронні органи України в системі забезпечення антикорупційної політики та утвердження доброчесності

Анотація

У статті здійснено системний правовий аналіз ролі судових і правоохоронних органів України в реалізації антикорупційної політики в контексті євроінтеграційних зобов’язань держави. На основі чинного українського законодавства, Антикорупційної стратегії на 2021–2025 рр., а також емпіричних даних судової статистики та міжнародних оцінок розкрито трансформацію інституційної архітектоніки протидії корупції – від фрагментарної моделі до спеціалізованої багаторівневої інфраструктури. Окреслено правовий статус і функціональну специфіку НАЗК як центру превентивної політики, НАБУ як органу досудового розслідування топ корупції, САП як суб’єкта процесуального керівництва, ВАКС як суду, уповноваженого розглядати особливо складні корупційні провадження та справи про необґрунтовані активи, а також ДБР, прокуратури, Національної поліції та судів загальної юрисдикції як елементів, що забезпечують розмежування підслідності й підтримання публічного обвинувачення. Показано, що попри інституційне посилення антикорупційних органів зберігаються колізії та прогалини кримінально-правового й процесуального регулювання, неоднорідність судової практики, кадрові й ресурсні обмеження, а також ризики зовнішнього впливу на спеціалізовані інституції. Обґрунтовано, що подальший розвиток антикорупційної інфраструктури має бути спрямований на уточнення меж підслідності, посилення спроможності судової влади й органів досудового розслідування, удосконалення механізмів повернення активів і захисту викривачів, а також на поглиблення інституційної доброчесності як ключового критерію реальної імплементації принципу верховенства права та готовності України до інтеграції в європейський правовий простір. Особливу увагу приділено функціональному розподілу між превентивною, слідчо-прокурорською та судовою ланками, що також вимагає узгодженості процедур виявлення, розслідування й судового розгляду корупційних правопорушень. Наголошено на важливості спеціалізації суддів і прокурорів, розвитку внутрішніх систем контролю та співпраці з громадянським суспільством для формування культури нульової толерантності до корупції.