Правовий статус військового командування в Україні

Анотація

Стаття присвячена дослідженню правового статусу військового командування в Україні. Правовий статус військового командування відображає його місце у системі органів публічної влади та особливості участі у правовідносинах різної галузевої приналежності. Встановлено, що діяльність військового командування має базуватись на військовому законодавстві, яке включає правові акти, шо стосуються: проходження військової служби, етики військових службовців, поводження з військовополоненими. Зазначено, що векторним напрямом розвитку в Україні має стати військове право, а особливість військового командування в тому, що з одного боку ці суб’єкти мають дотримуватись встановлених спеціальних правил військової служби, а з іншого боку встановлювати та деталізувати умови військової служби.

Акцентовано увагу на тому, що правовий статус військового командування у Конституції не деталізовано, що передбачає подальшу регламентацію на законодавчому рівні. Розмежовано поняття «військове командування» та «органи військового управління» як такі, що: перше вказує на керівництво безпосередніми військовими питаннями та забезпечення їх діяльності, а друге – на органи, що уповноважені впорядковувати питання військової діяльності. Визначено, що система військового командування є чітко структурованою ієрархію підпорядкування та взаємодії між різними рівнями управління військами і виглядає наступним чином: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об’єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил), командувачі (начальники) органів військового управління, командири з’єднань, військових частин та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Встановлено, що основою правового статусу суб’єктів військового командування в період дії правового режиму воєнного стану є: їх права та обов’язки як військових посадових осіб, тобто військовослужбовців, що обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків згідно із законодавством; здійснення безпосереднього військового керівництва або діяльності, пов’язаної з цим; дія на основі принципу єдиноначальності; здійснення державної служби особливого характеру.