До питання про судову правотворчість в цивільному судочинстві

Анотація

У статті проводиться дослідження інституту судової правотворчості та її зв'язок з інститутом законодавчих прогалин в історико-правовому розрізі розвитку цивільного судочинства. Поряд з цим визначаються підстави виникнення законодавчих прогалин, їх видів та шляхів їх подолання під час правозастосовчої практики загальних судів. Автори проводять порівняльний аналіз особливостей континентального і загального права у сфері як законодавчих прогалин, так і їх подолання за рахунок судової правотворчості. При цьому, звертається увага на те, що суди не мають права відмовляти особі в правосудді з підстав відсутності, неповноти, нечіткості чи суперечливості норм права, що є ключовим положенням, спрямованим в бік судової правотворчості. В цій частині автори звертають увагу на судову правотворчість Великої Палати Верховного Суду та імперативність її правових позицій, якими розвивається право в нашій державі. При цьому, в роботі зазначається, що європейські країни, в тому числі і Україна поступово наближаються до конвергенційного правосуддя, де широко застосовуються норми права, але поряд з цим суди не позбавлені права на судову правотворчість. Зокрема, в таких країнах як Німеччина суди навіть зобов’язані до правотворчого процесу, безумовно, при наявній щодо цього необхідності. Отже, судова правотворчість не є безмежним поняттям. Вона завжди може мати місце лише там, де мають місце законодавчі прогалини з одного боку, а з іншого, там де є спір про право, оскільки саме під час урегулювання такого спору нормами права проявляються всі недоліки законодавства, як то нечіткість, суперечливість чи неповнота, а то і відсутність норм, якими б суд міг урегулювати спірні відносини.