Статут Будви – маловідома пам’ятка міського права середньовічної Європи

Анотація

Статтю присвячено висвітленню джерел кодифікації та аналізу змісту Статуту Будви – міста, розташованого на березі Адріатичного моря.  Наголошено, що цей Статут було створено під помітним впливом венеціанського права. Саме тому за своїм змістом він доволі схожий на статути інших чорногорських міст, що входили до складу Стато да Мар – одного з володінь Венеціанської Республіки, насамперед розташованого неподалік міста Котор. Певні подібності будванського Статуту можна виявити й порівнюючи його зі статутами міст, підпорядкованих середньовічній Генуезькій республіці, зокрема тих, що розташовувалися на території сучасної України.

Показано, що текст Статуту, у тому вигляді, як він дійшов до нашого часу, був записаний за доби правління сербського короля Стефана Уроша IV Душана у XIV столітті. Так само, як і інші статути середньовічних міст на південному узбережжі Адріатики, найдавніший варіант Статуту Будви було записано середньовічною латиною. Цей оригінал до нашого часу не зберігся, але його було використано під час перекладу на італійську мову в ХV столітті, після того, як Будва перейшла під владу Венеції (з 1442 р.). З цього італійського перекладу було зроблено кілька транскриптів. З них до нашого часу збереглося шість.

Зауважено, що Статут Будви являв собою комплексний кодифікаційний акт, який був результатом тривалої роботи і являв собою збірку норм державного, адміністративного, цивільного, кримінального та процесуального права. Його появі передувала тривала робота з систематизації та узагальнення норм звичаєвого права, норм статутів, виданих органами міської влади та органами держав, до складу яких входили міські землі в  той чи інший період, зокрема норм венеціанського права, норм  канонічного права та врахування судової практики. Помітно, що в ході кодифікації Статуту Будви широко використовувалися правові звичаї, а також попередні норми права, що походили від органів міського управління (самоврядування). Джерелознавча критика Статуту надає можливість дійти висновку, що з часом право Будви помітно ускладнюється та набуває все більш виразних специфічних ознак, притаманних місцевому правовому ладу.