Теоретико-правові проблеми імплементації в Україні ст. 37 Стамбульської конвенції

Анотація

У статті розкриваються основні положення статті 1512, які включають примушування особи до шлюбу або продовження примусового шлюбу, або співжиття без шлюбу, або продовження такого співжиття, або заохочення особи до еміграції на територію іншої країни. Виходячи з основних принципів та підстав криміналізації, проаналізовано доцільність криміналізації примусового шлюбу. Зроблено висновок, що наявність окремого положення про заборону таких дій певною мірою порушує принципи цілісності та неприйнятності заборони, а також призведе до колізії та обструкції Кримінального кодексу України. Проаналізовано основні позиції науковців з цього питання та проілюстровано положення про примусовий шлюб у кримінальному законодавстві Нідерландів, Франції, Норвегії, Чорногорії, Швеції та інших країн. Наведено основні аргументи, що зумовлюють такий висновок: на основі головних принципів та підстав криміналізації, таких як судово-кримінологічна, психосоціальна та соціально-економічна, зроблено висновки та аргументи щодо відповідності криміналізації примусового шлюбу цим принципам. У роботі проаналізовано зарубіжний досвід криміналізації примусового шлюбу, зроблено висновки щодо правового регулювання цього питання, відповідальності за примусовий шлюб та формування положень про заборону діяння. Наведено певну статистику щодо ратифікації європейськими країнами Стамбульської конвенції, яка регулює домашнє насильство в Європі, а також зроблено висновки про важливість розробки офіційного тлумачення поняття «примусовий шлюб», щоб усунути або зменшити виникнення концептуальної плутанини та конфлікту.