Генеза правового регулювання земельно-реєстраційних відносин

Анотація

Статтю присвячено висвітленню історико-правового аспекту розвитку інституту державної реєстрації речових прав на земельні ділянки в Україні. Зокрема, проаналізовано еволюцію положень земельного законодавства щодо становлення та функціонування центрального органу виконавчої влади, на який покладалися повноваження у сфері державної земельно-реєстраційної діяльності. Визначено сутність та значення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки. Здійснено аналіз суспільних відносин у межах двох «паралельних» реєстраційних процедур, які безпосередньо стосуються земельних ділянок: реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі і реєстрації речових прав на земельні ділянки в Державному реєстрі прав на нерухоме майно. Визначено недоліки земельного законодавства у сфері інституційно-функціонального забезпечення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та у сфері надання гарантій захисту земельних прав громадян і юридичних осіб у процесі здійснення реєстраційних дій. Сформульовано шляхи подолання практичних проблем, які виникають внаслідок недосконалості окремих положень земельного законодавства у сфері реєстраційної діяльності.

Так, обґрунтовано необхідність функціонального об'єднання відомостей Державного земельного кадастру з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом передачі функції з державної реєстрації земельних ділянок до органу, який здійснює функції державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Обґрунтовано доцільність повернення до первісної редакції Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» в питанні посилення гарантій захисту прав громадян та юридичних осіб у процесі реєстраційної діяльності шляхом утворення гарантійного фонду для відшкодування збитків, завданих з вини органу державної реєстрації прав.