Теоретично-правові аспекти протидії корупції в Україні

Анотація

Визначено, корупція є складним не тільки правовим, але й соціальним явищем. Чинники успішної протидії корупції вже давно відомі та випробувані міжнародною спільнотою. Це, насамперед, відкритість влади, прозорість та зрозумілість процедур прийняття державних рішень, дієві механізми контролю за діяльністю державних органів з боку громадянського суспільства, свобода слова, свобода та незалежність засобів масової інформації.
За умов масштабної корупції акцент робиться саме на усуненні причин, а не на боротьбі з конкретними проявами. Так, для правових систем деяких розвинутих країн узагалі не характерно використання в законодавстві терміну «боротьба» –
законодавці закладають в нормативно-правовому акті принципи запобігання правопорушень, які стосуються певної сфери діяльності.
Встановлено, на формування змісту поняття неправомірної вигоди у законодавстві України впливають відразу два різних чинники: 1) широке розуміння цього терміну відповідно до традиції країн ЄС та 2) вузьке розуміння відповідно до
традиції більшості країн-членів СНД та Стамбульського плану дій.
У авторському розумінні корупція являє собою суспільно небезпечне явище, зумовлене кризовими особливостями суспільного розвитку країни, яке характеризується свідомим порушенням правових і етичних норм у здійсненні владних повноважень посадовими особами, з одного боку, та зацікавленими суб’єктами – з другого, що призводить до негативних наслідків у всіх сферах суспільного життя. Цей термін є ширшим від трактування поняття корупції у чинному законодавстві та у концепціях багатьох науковців, однак охоплює основні підходи до розуміння поняття корупції як явища. Водночас можна сформулювати основу характеристики поняттю корупції – порушення суспільних норм у процесі реалізації владних повноважень.
Разом з тим, поняття корупції без елементу реалізації владних повноважень не може застосовуватися, оскільки процес реалізації владних повноважень є основним категоріальним елементом поняття корупції. У нормативних актах необхідно узагальнити понятійну структуру корупції не як злочину, а як явища, бо процеси, що об’єктивно існують у суспільстві, спричинені зловживанням службовим становищем державних службовців, потребують охоплення цим поняттям різних сфер життя суспільства, зокрема політичної, соціально-економічної та культурно-гуманітарної. Такий
стан речей виникає коли внаслідок неналежного запобігання і боротьби з явищем корупції формується субкультура всередині державних службовців, які ототожнюють державну службу з можливістю систематично використовувати службове становище з метою особистої вигоди.
У подальшому поняття явища корупції необхідно продовжувати вивчати на міждисциплінарному рівні, коли методологічний апарат політичної, економічної та комплексу гуманітарних наук дадуть змогу категоріально збагатити юридичну науку у процесі ефективного комплексного трактування поняття «корупція».