Право на спорт у конституційному законодавстві: порівняльно-правовий аспект

Анотація

Спорт має тісний зв’язок з правами людини. Цей зв’язок проявляється у кількох основних аспектах: можливості промоції прав людини за допомогою спортивних подій, проведення спортивних заходів і змагань на засадах рівності та недискримінації і формування безпосередньо права на спорт. Повага до прав людини закріплена, наприклад, в Олімпійській хартії та Світовому Анти-допінговому кодексі.

Доволі багатою також є практика Європейського суду з прав людини у контексті захисту прав атлетів та осіб, пов’язаних зі спортом. До останніх належать, наприклад, спортивні асоціації або вболівальники чи їх групи. Суд розглядав справи, пов’язані із позбавленням волі вболівальників для запобігання масовим заворушенням після футбольних матчів, втручанням у приватність атлетів через допінг-контроль, порушенням права на справедливий суд через розгляд спортивних спорів у спеціалізованих арбітражах тощо.

Аналіз конституційного законодавства зарубіжних країн показує тенденцію, відповідно до якої у новіших конституціях з’являються згадки про державну політику щодо спорту. Натомість, у більш ранніх конституціях уваги цій сфері суспільного життя не приділяють. Ті держави, які надали спортивній сфері статусу конституційного регулювання, використовують одну із кількох моделей: 1) держава зобов’язується «сприяти» спорту. Таке сприяння може набувати різноманітних форм – від простого невтручання до цільової підтримки окремих видів професійного спорту. В окремих випадках йдеться навіть про обов’язкове залучення школярів до масового спорту (Швейцарія); 2) держава визначає та гарантує право на спорт. Право на спорт розуміється як окреме право, для реалізації якого держава створює відповідну інфраструктуру. Це також передбачає підтримку саме масового спорту, адже право на спорт гарантується «кожному», «всім людям»; 3) спорт розуміють як частину іншого права, наприклад, права на здоров’я та медичну допомогу. Відповідно, заходи з підтримки спорту є частиною комплексних програм підтримки здоров’я населення, акцент робиться також на масовий спорт. Якщо судити з тексту Конституції, Україна обрала саме третій варіант. Проте, аналіз профільного законодавства дозволяє говорити про формування права на спорт у вітчизняній правовій системі.