Юридична кваліфікація цивільних строків за критерієм їхньої визначеності

Анотація

Стаття присвячена дослідженню актуального наукового питання про диференціацію цивільно-правових строків за ознакою їхньої визначеності. Обгрунтовується висхідна теза, що строк є невід’ємним елементом змісту суб’єктивного матеріального права, він має визначальне значення для реалізації належного особі повноваження, більше того, лише протягом строку дії права воно може бути здійснене. Наголошується, що не можуть виникати цивільні права з невизначеним змістом чи такі, які не припускають їх фізичного здійснення. Також строк існування суб’єктивного права не може бути «негайним». В роботі зроблено необхідні уточнення змісту відповідного поняття, що використовується в цивільному праві. Детально вивчений зміст законодавчого правила ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу. Зокрема з’ясована сутність припису, за яким тривалість прав,  стосовно яких не встановлена тривалість їхнього перебігу, починається від моменту пред’явлення вимоги. Така вимога має бути задоволена за загальним правилом упродовж семи днів. Отже, кожне зобов’язальне правовідношення має певний строк для виконання зобов’язання боржником: він може бути визначений у договорі проміжком часу чи терміном, або невизначеним. В тому і іншому випадку цей строк має початковий і кінцевий терміни. У статті наголошується на певній схожості невизначених строків з такими, що починаються від неминучого настання зарані обумовленого незалежного від сторін явища (дії чи події), або внаслідок дії одного з учасників (кредитора). Але вказується на істотність їх відмінностей, враховуючи не однакову сутність обставин, що впливають на конкретність строку. Визначені певним кінцевим терміном або явищем строки відрізнятимуться від невизначених тим, що закінчення останніх обумовлене не зовнішнім а внутрішнім щодо правовідношення фактором, який повністю залежить від волі кредитора. Проаналізовано аспекти перебігу строку виконання вимоги кредитора, яка дає поштовх зобов’язанню. Обов’язок, строк виконання якого настав, має виконуватися негайно, у встановлений семиденний строк або інший (спеціальний) після вказаної вимоги. При цьому зазначений період належить боржникові [9, c. 13], іншими словами він сам визначає, коли саме слід здійснити виконання упродовж даного строку.