Суб’єктивні ознаки зараження венеричною хворобою

Анотація

Статтю присвячено проблемі кримінально-правової заборони  зараження венеричними хворобами. Застосування кримінально-правових засобів є необхідним та дієвим засобом у боротьбі з поширенням соціальних хвороб. Зокрема, чинний Кримінальний кодекс (далі - КК) України (ст. 133) передбачає відповідальність за зараження венеричною хворобою особою, яка знала про наявність у неї цієї хвороби. У ч. 2 та ч. 3 цієї статті передбачено кваліфіковані склади кримінального правопорушення - зараження венеричною хворобою особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою, зараження двох і більше осіб або неповнолітнього (ч. 2 ст. 133 КК України) та зараження, яке спричинило тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 133 КК України).

У статті подано дані офіційної статистики щодо рівня вказаних кримінальних правопорушень за період з 1992 р. по 2021 р. Констатовано, що у порівнянні з 90-ми та 2000-ми роками, рівень цих кримінальних правопорушень суттєво знизився. Якщо за період з 1992 р. по 2011р. реєструвалось у середньому 36 злочинів за рік, то за період з 2013 р. по 2021 р. було обліковано всього 10 кримінальних правопорушень, передбачених ст. 133 КК України.

Хоча й спостерігається певне зниження кількісних показників аналізованого кримінального правопорушення, його суспільна небезпека є високою, оскільки дане діяння посягає на найважливішу групу соціальних цінностей, зокрема здоров’я особи.

У статті досліджуються питання щодо змісту суб’єктивних ознак зараження венеричною хворобою, оскільки встановлення їх особливостей має виняткове значення для правильної кваліфікації діянь.

 Досліджуються зміст ознак суб’єкта зараження венеричною хворобою. Суб’єкт розглядуваного злочину – спеціальний, а саме особа, яка знала про наявність у неї венеричної хвороби. Відповідальність настає з 16 років.  Про факт обізнаності особи про свою хворобу можуть свідчити результати медичного обстеження, застереження лікувальної установи, а також власний досвід та звернення до медичної літератури. Встановлено що до можливих суб’єктів цього злочину слід віднести не лише хворих осіб, а й бактеріоносіїв та контактних осіб (за умови обізнаності цих осіб).

Заперечується думка про те, що прямий умисел для даного складу злочину неможливий. Суб’єктивна сторона зараження венеричною хворобою характеризується прямим та непрямим умислом, а також протиправною самовпевненістю.