Сутність приватного спілкування у кримінальному процесі: окремі теоретико-правові та прикладні аспекти

Анотація

У статті розглянуто моністичну концепцію співвідношення між національним кримінальним процесуальним правом і міжнародним правом, зокрема співставлення норм міжнародних договорів, Конституції України та Кримінального процесуального кодексу України. Визначені місця цих норм права в ієрархії правової системи країни з точки зору їх різної юридичної сили.

Розглянутий такий інститут національної кримінально-процесуальної  галузі права, як втручання в приватне спілкування. Проаналізовано, що до складу норм цього інституту входять класичні та нетипові правові норми КПК України. Викладена наукова думка стосовно неповноти переліку слідчих дій, передбачених приписами параграфу 2 «Втручання у приватне спілкування глави» глави 21 «Негласні слідчі (розшукові) дії» КПК, які пов’язані з втручанням у приватне спілкування. 

Проаналізовано правову категорію «приватне спілкування», зокрема легальні дефініції, викладені в ч. 3 ст. 258 КПК України, теоретичні аспекти сутності цього поняття, його складові елементи. Досліджена остання судова практика Верховного Суду з питання застосування цієї правової категорії.

Здійснений висновок, що зміст досліджуваної дефініції включає приватну, сімейну та професійну сфери, і може охоплювати інформацію, що знаходиться у володінні засобу масової інформації або журналіста, лікарську, нотаріальну, комерційну чи іншу охоронювану законом таємницю.

В контексті дослідження проаналізовані положення ч. 1 ст. 8 та ч. 1 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Правова категорія «приватне спілкування» співставлена з поняттям «кореспонденція» цієї Конвенції, яке розтлумачено в практиці Європейського суду з прав людини. Помічені різні підходи національного та міжнародного права до формування вказаних юридичних категорій.

Перелічені ситуації, коли має бути забезпечено право на повагу до «кореспонденції», тобто здійснено захист конфіденційності спілкування, у відповідності до практики Європейського суду з прав людини.

Акцентовано увагу на зв'язок статей 8 та 10 цієї Конвенції в ситуації, коли застосовуються спеціальні повноваження, аби обійти захист журналістських джерел.

Констатовано схожість досліджуваних понять приватного спілкування та кореспонденції, які за певних обставин можуть бути схожі за своєю суттю, оскільки обидва стосуються охоронюваного права на таємницю комунікацій.