Методи взаємодії держави та громадськості у сучасній Україні

Анотація

У статті з’ясовано позиції науковців з приводу визначення поняття «метод» у адміністративно-правовій доктрині. Зроблено висновок про те, що поняття методу взаємодії держави і громадськості знаходиться на межі різних теорій методу у адміністративному праві, акумулюючи його сутнісні правові риси та набуваючи специфічних ознак з огляду на специфіку свого предмету та об'єкту впливу. Різняться позиції науковців і щодо виділення системи методів у адміністративному праві та у публічному адмініструванні. Одні науковці притримуються більш загальноприйнятих класифікацій, виділяючи імперативний та диспозитивний методи, інші, заглиблюючись у сутність адміністративно-правових відносин та адміністрування визначають більш специфічні методи, як-то рекомендаційний чи заохочувальний, метод контролю тощо.

У статті запропоновано авторське бачення дефініції поняття «метод взаємодії держави та громадськості», під яким запропоновано розуміти сукупність способів та прийомів практичного встановлення взаємних зв'язків та здійснення взаємного впливу між державою та громадськістю в особі уповноважених суб'єктів чи правомочних представників, а також реалізації спільного впливу на об'єкт управління, виконання функцій публічного адміністрування.

Надалі сформовано перелік методів взаємодії держави та громадськості у сучасній Україні. Серед них виділено такі: 1) імперативний метод (полягає у встановленні чітких адміністративно-правових вимог до поведінки учасників взаємодії, закріпленні зобов'язань діяти у конкретний спосіб, визначенні адміністративних процедур, строків, обов'язків, які виникають у суб'єктів у процесі взаємодії, порушення яких тягне за собою можливість застосування сили державно-владного примусу, притягнення до відповідальності); 2) диспозитивний метод (надає учасникам взаємодії більше альтернативних можливостей вибору форм і заходів взаємодії, свободу здійснювати або не здійснювати конкретні заходи взаємодії); 3) рекомендаційний метод (змістом наведеного методу є закріплення у чинному адміністративному законодавстві рекомендацій щодо бажаної поведінки суб'єктів взаємодії, які вони можуть застосовувати або не застосовувати, а також метод рекомендації застосовується до самої діяльності суб'єктів взаємодії; 4) заохочувальний метод (полягає у закріпленні у чинному законодавстві системи організаційно-правових, матеріальних, соціальних та інших стимулів, гарантій, які відіграють стимулюючу роль у проведенні взаємодії держави і громадськості, мотивують до її ефективного та результативного здійснення); 5) метод контролю проявляється у реалізації різних форм громадського контролю за діяльністю органів влади, проведенні громадських експертиз, тобто здійсненні систематичної або на вимогу перевірки стану реалізації суб'єктами владних повноважень своїх повноважень, дотримання прав та свобод людини та прийняття за наслідками такої перевірки певних заходів; 6) договірний метод (ґрунтується на паритетності засад взаємодії між державою та громадськістю та виражається у застосуванні прийомів взаємних домовленостей щодо реалізації спільних заходів, поєднання спільних ресурсів для виконання певних функцій публічного адміністрування чи вирішенні спільних проблем); 7) метод автономії і рівності сторін полягає у тому, що у сфері взаємодії правовий статус представників як держави, так і громадськості характеризується наявністю рівнозначних кореспондуючих один одному прав та обов'язків, перебування на одному рівні у процесі вирішення загальносуспільних проблем, побудови державності та спрямування політики, розвитку громадянського суспільства; 8) метод координації пов'язаним із методом рівності сторін та їх автономії та полягає у тому, що діяльність суб'єктів взаємодії здійснюється погоджено, узгоджуються ними час та місце такої взаємодії, виконання спільних заходів, спільна реалізація певних публічних повноважень; 9) конклюдентний метод (дії суб'єкта взаємодії, що виражають його волевиявлення на встановлення певних взаємозв'язків, вступу у правовідносини, що висловлені не в формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновки про такий намір (електронне врядування)).