Репродуктивні права в контексті нормативного забезпечення, правової доктрини та прецедентної практики Європейського суду з прав людини: окремі аспекти

Анотація

Статтю присвячено розгляду деяких проблемних аспектів правового регулювання репродуктивних прав за законодавством України. Зауважено, що висновки щодо розуміння правової природи репродуктивних прав не носять загальний характер, а обумовлюються особливостями відповідної галузі права, крізь площину якої здійснюється їх дослідження. Відтак, правове регулювання репродуктивних прав, особливості їх реалізації та захисту здійснюється в тому чи іншому обсязі нормами цивільного, сімейного та інших галузей права.

Репродуктивні права, як комплексна сукупність можливостей фізичної особи, що спрямовані на забезпечення репродуктивної функції людини щодо відтворення собі подібних, в українському цивільному законодавстві віднесені до групи особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування. Виходячи із доктрин позитивних обов’язків держави та горизонтального ефекту прав людини, на основі вивчення практики Європейського суду з прав людини (надалі – ЄСПЛ) акцентовано увагу на автономності комплексної категорії репродуктивних прав, яка, своєю чергою, не позбавлена зв’язку з іншими особистими немайновими правами особи (правом на життя, охорону здоров’я, фізичну недоторканність, недоторканність особистого життя, правом на повагу до гідності та честі тощо).

На підставі аналізу досліджень вчених встановлено відсутність єдиного теоретичного підходу не лише до визначення поняття репродуктивних прав, але й переліку прав, які відносяться до них. Розглядаючи зміст репродуктивних прав, варто говорити про їх диференціацію в загальному вигляді в межах наступного кола правомочностей: право на репродуктивний вибір; право на репродуктивне здоров’я; право на інформацію про репродуктивні права; право на таємницю здійснення та захисту репродуктивних прав; право на захист репродуктивних прав.

Обґрунтовано, що репродуктивні права реалізуються на практиці, певна частина їх елементів  має правове закріплення, що свідчить про їх не лише становлення, а й функціонування.  Водночас вітчизняна правова регламентація не узгоджується з фактичним станом, який має місце у репродуктивній сфері. Відтак відносини, що виникають у сфері репродуктивних прав людини, потребують свого належного унормування. Важливу роль у формуванні підходів до регулювання репродуктивних прав відіграє ЄСПЛ, який має значну практику вирішення спорів щодо захисту репродуктивних прав.