Адміністративні методи та періоди співпраці України з Європейським Союзом у галузі альтернативної енергетики

Автор(и)

  • Ю.Ю. Присяжнюк асистент кафедри міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка, Україна https://orcid.org/0000-0002-4582-990X

DOI:

https://doi.org/10.24144/2788-6018.2023.02.80

Ключові слова:

альтернативна енергетика, сонячна енергетика, вітрова енергетика, біоенергетика, IRENA

Анотація

Розглянуто альтернативну енергетику як пошук нових джерел енергії, зокрема, нетрадиційних, що забезпечать незалежність від паливної енергетики. Зниження енергетичної залежності України від традиційних паливних ресурсів можливе лише за допомогою розвитку та використання власної альтернативної енергетики, яка у якості палива використовує місцеві ресурси (біоенергетика), або взагалі не потребує паливної складової (сонячна, вітрова та мала гідроенергетика). Показано, що Європейський Союз є одним із лідерів запровадження альтернативної енергетики та відновлюваних джерел енергії та є ініціатором створення багатьох організацій, які фінансують проекти, пов’язані з використанням альтернативної енергетики. Серед них – Міжнародне агентство з відновлювальних джерел енергії (IRENA).
Метою публікації є можливість показати важливість використання альтернативної енергетики в Україні та країнах Європейського Союзу, адміністративні методи та економічні механізми регулювання природокористування, а також етапи співпраці України та Європейського Союзу.
Відтак, одним з найважливіших завдань, які постали перед країнами сьогодні, є пошук таких джерел енергії, які зменшуватимуть використання традиційних енергоносіїв та залежність цих країн від імпорту. Нині питання енергонезалежності для України доволі актуальне. Потенціал країни дає змогу ефективно використовувати відновлювальні джерела енергії, передусім сонячну та вітроенергетику, а також добувати біогаз для забезпечення країни енергією. Діюча Енергетична стратегія України на період до 2035 року загалом відповідає набутим обов’язкам України перед ЄС щодо відновлювальних джерел енергії, і ставить за мету збільшення частки відновлювальних джерел енергії до 25 % загалом до 2035 року.

Посилання

Авдеева Т.Г. Перспективы международных переговоров по изменению климата: по следам Копенгагенской конференции ООН. Біосфера. 2010. № 1. С. 73–82.

Бабієв Г.М. Основні показники розвитку нетрадиційних і відновлювальних джерел енергії та альтернативних видів палива в Україні до 2010 року. Енергоінформ. 1997. Травень (№ 2). С. 46–89.

Бабієв Г.М. Перспективи впровадження нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії в Україні. Запоріжжя : Гамма, 1998. № 1. С. 63-64.

Бондаренко Б.І. Розробки Інституту газу НАН України в галузі охорони навколишнього природного середовища. Экология и промышленность. 2008. № 3. С. 18–22.

Буквич Р.М. Рыночные механизмы сокращения выбросов парниковых газов, активности и перспективы России. Вестник НГИЭИ. 2015. № 9(52). C. 23–38.

Буткевич О.Ф. Забезпечення стійкості енергосистем та їх об’єднань. За заг. ред. акад. НАН України О.В. Кириленка, Інститут електродинаміки НАН України. Київ.: Ін-т електродинаміки НАН України, 2018. 320 с.

Віхорєв Ю.О. Вирішення проблем розвитку малої гідроенергетики України потребує загальнодержавної координації. Відновлювана енергетика. 2013. № 1. С. 69–75. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vien_2013_1_15.

Володин В.В. Энергия, век двадцать первый. Научно-художественная литература: Москва: Дет. лит., 1989. 142 с.

Гелетуха Г.Г. Биоэнергетика в Украине: современное состояние и перспективы развития. Промышленная теплотехніка. Часть 2. 2015. Т. 37. № 3. С. 65–73.

Гелетуха Г.Г. Аналіз критеріїв сталого розвитку біоенергетик. Возобновляемая энергетика, Пром. Теплотехніка. 2016. Т. 38. № 6. С. 47–55.

Діяк І.В. Енергозбереження: реалії сьогодення. Дзеркало тижня. 2008. № 21. С. 9.

Дероган Д.В. Перспективи використання енергії та палива в Україні з нетрадиційних та відновлювальних джерел. Бюл. Новітні технології в сфері нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії. 1999. № 2. С. 30–38.

Замула И.В. Квоты на выбросы парниковых газов как объект бухгалтерского учета на предприятиях Украины. Международный бухгалтерский учт. 2014. № 46 (340).

Шидловський А.К. Енергоефективність і відновлювальні джерела енергії. Київ: Українське енциклопедичне видання. 2007. 560 с.

Юдасин Л.С. Энергетика: проблемы и надежды. Москва: Просвещение, 1990. С. 205.

URL: http://reform.energy/news/ukrainasposobna-74-elektroenergii-proizvodit-iz-vozobnovlyaemykh-istochnikov-evrostat-3251.

URL: https://itc.ua/news/za-pervoe-polugodie-v-ukraine-postroili-79-obektov-vozobnovlyaemoy-energetiki-summarnoy-moshhnostyu-182-7-mvt-do-kontsa-goda-realizuyut-eshhe-70-proektov-obshhey-moshhnostyu-bolee-430-mvt/.

URL: www.ukrstat.gov.ua.

URL: http://reform.energy/analitics/andreykonechenkov-v-2019-godu-moshchnostives-v-ukraine-udvoyatsya-no-budushcheeotrasli-zavisit-ot-novoy-sistemy-podderzhkivie-intervyu-10658.

URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ekolprom_ 2008_3_5 http://reform.energy/news/ukrainasposobna-74-elektroenergii-proizvodit-izvozobnovlyaemykh-istochnikov-evrostat-3251.

##submission.downloads##

Опубліковано

2023-06-23

Номер

Розділ

Розділ 12. Філософія права