Кримінально-правові аспекти інститутів обмеження волі та пробації: відповідність провідним європейським правозастосовним стандартам

Анотація

У статті досліджено концептуальні засади тлумачення та реалізації заходів пробаційного нагляду в загальній системі кримінальних покарань України, а також доведено необхідність регламентації на законодавчому рівні механізму пробаційного нагляду як альтернативи обмеження волі.
Встановлено, що проблема створення ефективної системи покарань за вчинення кримінальних правопорушень в Україні залишається однією з найбільш актуальних та важливих тем сучасної правової науки. Криміногенна ситуація в Україні, попри свої незначні позитивні тенденції, залишається особливо небезпечною для цивілізованої частини українського суспільства, а відтак негативно впливає на стан внутрішньої безпеки нашої держави. Автором визначено, що удосконалити процес виконання покарань можливо завдяки впровадженню нового механізму – пробаційного нагляду.
У більшості держав світу передумовою до використання пробаційного нагляду стало запровадження обмеження волі. Як новий вид покарання на теренах пострадянського простору воно вперше з’явилося в Модельному Кримінальному кодексі Співдружності Незалежних Держав. За національним законодавством України обмеження волі вперше передбачалося в Кримінальному кодексі України від 05.04.2001. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п’яти років.
У ході статті визначено, що обмеження волі – економічно невигідний вид покарання, адже в Україні він ототожнюється позбавленню волі. Крім того, кримінальна політика щодо обмеження волі піддалася гострій критиці через неспроможність вирішити головне завдання – виправити злочинців і провести їхню соціальну реабілітацію. Встановлено, що концепція пробаційного нагляду розкривається через зобов’язання особи, засуджену до пробаційного нагляду, періодично (але не рідше одного разу на три місяці та не частіше чотирьох разів на місяць) з’являтися до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти установу про факт зміни свого місця проживання, роботи чи навчання.