Нюрнбергський Трибунал: проблеми легітимності

Анотація

У статті розкривається концепція та принципи Нюрнберзького трибуналу, створеного після Другої світової війни, а також про три види злочинів, встановлені Хартією. Автор зазначає, що такі злочини за загальним міжнародним правом ґрунтуються на визнанні необхідності кримінально-правового захисту фундаментальних загальнолюдських цінностей незалежно від того, чи відображено склад відповідних злочинів у законодавстві держави, на території якої вони вчинені. Це положення відображено в Статуті Нюрнберзького трибуналу, який розглядає злочини, що підпадають під його юрисдикцію, «незалежно від того, чи становили ці дії порушення внутрішніх прав країни, де вони були вчинені, чи ні» (пункт «с» статті 6).
Також приділено увагу юрисдикції Трибуналу. Таким чином, юрисдикція трибуналу була поширена на дії, які мали місце в минулому, і це вимагало концептуального узгодження з принципом «nullum crimen, nulla poena sine praevia lege poenali».
У статті також розглядається питання індивідуальної міжнародної кримінальної відповідальності як одного із засобів, за допомогою якого міжнародне право намагається протидіяти грубим порушенням прав людини. Нагадаємо, що 8 серпня 1945 року між урядами Союзу Радянських Соціалістичних Республік, Сполучених Штатів Америки, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії та Тимчасовим урядом Французької Республіки в Лондоні було підписано Угоду. про переслідування та покарання головних військових злочинців європейських країн Осі, до якого був доданий Статут Міжнародного військового трибуналу.
Зазначається, що посилання на зворотну силу кримінального права стали однією з причин доктринального неприйняття Нюрнберзького прецеденту. Питання про те, чи було прийняття Лондонської угоди та Статуту Міжнародного військового трибуналу актом правотворчості, тобто чи містили вони нові правові норми, які були застосовані до подій, що відбулися до їх прийняття, мають ще не знайшли чіткого рішення.