Правове закріплення інтелектуальної власності як складової термінологічного апарату

Анотація

В роботі автором визначено актуальність теми наукового дослідження. Відзначено, що принциповість вивчення інтелектуальної власності як самостійного правового терміну зумовлено: по-перше, загальним методологічним значенням вивчення та удосконалення понять і категорій юриспруденції, а також термінології, що вживається в актах правотворчості, правотлумачення та правозастосування; по-друге, існуючими недоліками її термінологічного закріплення в положеннях як актів міжнародного права, так і актів законодавства України; по-третє, доктринальною невизначеністю інтелектуальної власності як складової понятійно-категоріального апарату юридичної науки
Доведено перспективність використання ціннісно-правового підходу, що було взято за основу вивчення інтелектуальної власності як особливого ціннісно-правового феномену, що дозволить не лише визначити ключові властивості інтелектуальної власності, але і вкласти їх в основу удосконаленого понятійного визначення і термінологічного закріплення. Встановлено стан наукової розробки тематики статті. На підставі проведеного аналізу стану термінологічного закріплення інтелектуальної власності, що представлене в положеннях міжнародних правових актів та актів законодавства України, надано йому критичну оцінку, визначено недоліки. Встановлено, що переважна більшість вчених до розуміння інтелектуальної власності підходять з точки зору протилежних теорій – пропрієтарної та теорії виключних прав. При чому навіть в юридичній науці вченими вже ведеться дискусія щодо того, чи стосуються ці теорії інтелектуальної власності чи все ж таки теорії прав інтелектуальної власності.
Узагальнено, що наявний стан термінологічного визначення поняття «інтелектуальна власність» відображає: по-перше, ціннісне сприйняття інтелектуальної власності як такої, що потребує персоналізації та визначення кола прав суб’єктів, з метою її потенційної юридичної охорони та можливого правового захисту; по-друге, інтелектуальна власність розглядається як результат творчої діяльності, що може здійснюватися лише людиною в силу її творчих (інтелектуальних) здібностей; по-третє, правотворець чітко визначає сфери творчої діяльності людини, де результатом буде інтелектуальна власність, до яких відносить виробничу, наукову та художню; по-четверте, інтелектуальна власність розуміється крізь призму персоніфікованого права відповідних суб’єктів, котре стосується результатів творчої діяльності у виробничій, науковій та художній сферах.