Систематизація українського звичаєвого права: історико-юридичний аспект

Анотація

Стаття присвячена історико-юридичним про­блемам дослідження систематизації звичаєво­го права українського народу. З'ясовано, що систематизація звичаєвого права є різновидом систематизації права та може здійснюватися як шляхом інкорпорації, так і кодифікації. Правові звичаї записувалися та поміщалися в збірник у разі їхньої інкорпорації. Натомість при кодифіка­ції звичаєві норми пристосовувалися до вимог форми, структури та змісту законодавчого тек­сту. На відміну від простої письмової фіксації, в ході кодифікації законодавець мав можливість змінити, звузити чи доповнити зміст норми зви­чаєвого права.

Звичаєве право як кодифікаційний матеріал відіграло важливу роль у процесі становлення законодавства на українських землях. Норми звичаєвого походження присутні як у визнач­них пам'ятках українського права, так і в ма­ловідомих актах місцевої влади. Опираючись на існуючі в суспільстві правові звичаї, законодав­ці мали намір творити право, яке відповідало тогочасній дійсності. Досліджуючи тексти дав­ніх законів, виникає можливість виявити зміст правових звичаїв, які діяли до їхнього прийнят­тя. Натомість ототожнення положень закону, що мають звичаєве походження, з правовими звичаями є некоректним і не відповідає природі цього явища. Правові звичаї, що були кодифіко­вані, трансформувалися в законодавчі приписи.

Історико-юридичне дослідження системати­зації українського звичаєвого права має низку проблем. По-перше, важко визначити, в якому випадку відбулася трансформація норми зви­чаєвого права у положення закону, а в якому - запис у правничу книгу. Адже в давні часи закони часто нагадували такі правничі книги чи де-факто були ними, мали казуїстичний і фраг­ментарний характер. По-друге, інколи немож­ливо довести, що відповідне положення законо­давства мало саме звичаєве походження. Коли ж навіть це вдається, то виникають труднощі з доведенням, що це норма звичаєвого права саме українського, а не іншого народу. Як відо­мо, правові звичаї сусідніх (деколи й віддале­них) народів часто бувають подібними чи навіть ідентичними.