Судове правозастосування як специфічний тип застосування права: адміністративно-правовий аспект

Анотація

У статті автор розмірковує над можливістю визнання судового правозастосування в якості специфічного типу застосування права. Вихо­дячи з такої, що вже остаточно сформувалась, позиції визнання застосування в якості окремої самостійної форми реалізації норм адміністра­тивного права, поряд з іншими її формами - ви­конанням, додержанням, використанням, автор спрямовує свій науковий пошук на дослідження специфіки правозастосування особливим його суб'єктом - судом. Проаналізувавши наявні у наукових джерелах аргументи про специфіку судового правозастосування, автор відкидає більшість ознак, які у наукових джерелах про­понуються як такі, що притаманні лише судо­вому застосуванню (одночасне і пов'язане за­стосування не лише норм матеріального права, але й норм процесуального права; правоінтерпретаційна діяльність суду; потреба узгодження судового правозастосування із судовою прак­тикою), як такі, що характеризують правозастосовчу діяльність не лише судів, а й інших суб'єктів. Вказується на такий недолік норма­тивного регулювання, як відсутність норма­тивних визначень понять «норми матеріально­го норми» («матеріальні норми», «матеріальне право», інші подібні), «норми процесуального права» («процесуальні норми», «процесуаль­не право», інші подібні), а також «застосування норм права», «застосування норм матеріально­го права», «застосування норм процесуального права» тощо. В якості критеріїв виокремлення судового застосування як окремого типу правозастосування автором розглядаються: специфі­ка самого суб'єкта застосування; відмінне щодо інших випадків (несудового) застосування нор­мативне врегулювання відповідних процесуаль­них питань, та враховується зміст понять «тип» та «типізація». Вказується, що за умови відсут­ності уніфікованого підходу до визначення змі­сту всіх форм реалізації норм права (виконан­ня, використання, додержання, застосування), проблемним є (і залишатиметься до норматив­ного вирішення цього питання) віднесення тих чи інших дій суду з реалізації процесуальних норм до певних конкретних форм. Перспектив­ним напрямом подальших дискусій автор вва­жає можливість тлумачення дій суду з реалізації у процесі розгляду справи процесуальних норм в одних випадках як «використання», а в інших - як «застосування».