Кримінально-правова характеристика самовільного залишення військової частини або місця служби. Аналіз об’єктивних і суб’єктивних ознак

Анотація

Стаття містить дослідження у сфері військо­вих кримінальних правопорушень. Зазначено, що військові кримінальні правопорушення за­кріплені в окремому Розділі XIX Особливої ча­стини Кримінального кодексу України. Їх поєд­нує те, що становлять ризик втрати достатньої обороноздатності, що в контексті сучасної ро­сійсько-української війни означає втрату мож­ливості зберігати мир та державність. Увагу в дослідженні зосереджено на одному із таких кримінальних діянь, а саме самовільному за­лишенні військової частини або місця служби (далі - СЗЧ). Авторами наведена статистика із зазначенням кількості випадків кількість заре­єстрованих кримінальних правопорушень, ква­ліфікованих за ст. 407 КК України. Станом на перше півріччя 2022 року їх число становило майже 2 тисячі, тобто в 4 рази більше, ніж до моменту повномасштабного вторгнення росій­ської федерації на територію України. Тому було зроблено зауваження, що попри можливість застосування державного примусу у виді кри­мінального покарання, військовослужбовці досі масово вчиняють СЗЧ, що свідчить про потре­бу посилення механізмів попередження та про­тидії цим кримінальним правопорушенням. Під час аналізу норм Кримінального кодексу було встановлено наступні обов'язкові ознаки вій­ськових кримінальних правопорушень, які при­таманні зокрема і СЗЧ: діяння посягає на спеці­альний об'єкт; наявність спеціального суб'єкта: військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти під час проходження зборів; діяння є військовим кримінальним правопорушенням тільки тоді, коли воно закріплене в розділі XIX Особливої частини КК України. Зазначено, що ст. 407 КК України передбачає простий, ква­ліфікований та особливо кваліфікований кри­мінальний склад СЗЧ. Підкреслено можливість застосування адміністративної відповідальності за СЗЧ. Щодо складу кримінального правопору­шення, було проаналізовано родовий та спеці­альний об'єкт СЗЧ, встановлено, що об'єктивна сторона представлена двома формами діяння, підкреслено про наявність особливого суб'єкта СЗЧ, а суб'єктивна сторона включає вину у фор­мі умислу або необережності залежно від форми діяння. Розглядається також заздалегідь обду­маний умисел, як обов'язкова ознака суб'єктив­ної сторони СЗЧ.