Доктринальні уявлення про правотворчість та її політику

Анотація

В статті автором розкрито особливості сучас­ного стану наукового розуміння феномену правотворчості. Відзначено, що правотворчість за­ймає особливе місце в діяльності держави, основ­ною метою якої є прийняття, зміна та скасування норм права, формалізованих у відповідних фор­мах права. Для правотворчості як особливої фор­ми юридично значимої діяльності, що здійснюєть­ся уповноваженими суб’єктами (народом, суб’єк­тами публічної влади, громадськими організація­ми) важливим з наукової точки зору залишається питання її розуміння, що дозволить більш точно та комплексно відповісти на питання про те: 1) що саме створюється за наслідками правотворчості; 2) яку мету вона переслідує; 3) яке значення має на сучасному етапі розвитку правової системи. Незважаючи на те, що правотворчість має три­валуісторію свого наукового дослідження і на сьогодні представлена широким спектром підхо­дів до розуміння, варто відзначити, що однознач­ного доктринального розуміння вказаного явища в юридичній науці вироблено не було. Наявність різноманітних підходів до її наукового розуміння доводить багатоаспектність досліджуваного фе­номену та потребує посилення концептуалізації таких наукових результатів. Вказаним доводить­ся актуальність наукової розробки правотворчості крізь призму її доктринального розуміння та ха­рактеристики сучасного стану її розробки.

На підставі критичного аналізу представ­лених в юридичній науці поглядів вчених, які стосуються розуміння правотворчості автором підсумовано, що сучасними дослідниками об­ґрунтовується доцільність розширеного розу­міння правотворчості, яка націлена не лише на створення нормативно-правових актів, але і ін­ших форм права, зокрема судових прецедентів та міжнародних правових договорів та актів.

Доведено, що правотворчість перш за все є соціокультурним феноменом, яка здійснюється відповідно до інтересів суспільства, держави тощо. Тому важливого значення для розуміння правотворчості відіграє поняття «політика», яка характеризує правотворчість з точки зору само­стійної сфери та напряму діяльності, що: 1) ви­значає зміст творення права; 2) скеровує робо­ту відповідальних суб’єктів; 3) і саме головне - забезпечує поступовий, об’єктивно зумовле­ний розвиток правової системи, державності та громадянського суспільства.