Податково-правовий вимір установчих договорів ЄС

Анотація

В статті проведено дослідження правової природи та змісту установчих договорів ЄС в ракурсі їхнього впливу на регулювання подат­кових правовідносин. Маючи характер міжна­родно-правових актів, установчі договори ЄС виникають у результаті договірного процесу і спрямовані на створення Європейських співто­варистві самого Європейського союзу з відпо­відними функціями і завданнями. І як наслідок, такі договори формують правову основу для функціонування всієї структури ЄС, створюють міжнародний договірний механізм інтеграції для майбутніх учасників, який здійснюється в межах останнього. Ця функціональна система пред­ставляє собою сукупність міжнародних угод, за допомогою яких спрямовується розвиток інте­граційних процесів для всього об’єднання.

В ракурсі демонстрації податково-правового виміру установчих договорів ЄС, ми виділяємо розуміння установчих договорів ЄС в трьох ас­пектах, які у своїй сукупності позначатимуть їх як результат системної дії особливих правових та суспільних факторів, що впливають на ха­рактер, корисність та доцільність регулювання податкових правовідносин в межах ЄС.

По-перше, установчий договір як власне пер­винний акт податкового права ЄС виражається в тому, що правові норми, закріплені в установчих договорах, утворюють конститутивну основу - фундаментальну правову базу, основу правово­го порядку Європейського Союзу - це первинне право, яке можна порівнювати та прирівнюва­ти до національних конституційних положень. Норми первинного права безпосередньо поро­джують права та обов’язки як у держав-членів, так і приватних осіб (фізичних та юридичних) цих держав, і в податковій сфері ця тенденція теж не є виключенням. На сьогодні, функціону­вання правового порядку Європейського Союзу здійснюється на основі Лісабонського договору, який включає Договір про Європейський Союз та Договір про функціонування Європейсько­го Союзу, і які демонструють первинні основи податково-правового регулювання: ключовою особливістю регулювання податків виступає фундаментальний принцип гармонізації подат­кового законодавства держав-членів ЄС, що реалізується в процесі створення і використан­ня різноманітних правових форм (правових ак­тів), в яких закріплюються норми інтеграційного права, створювані правовими інституціями ЄС.

По-друге, установчий договір як акт визна­чення та встановлення вторинних актів подат­кового права виражається у тому, що положен­ня Договору про Європейський Союз та Догово­ру про функціонування Європейського Союзу, які мають відношення та визначають основи податкового регулювання в межах ЄС носять як правовстанолюючий, так і правореалізаційний характер. Саме тому, податково-правовий вимір установчих договорів ЄС можна розглядати і як нормотворчу константу положень, що визначає специфіку правових актів, які передбачаються установчими договорами, їх правова природа та особливості прийняття; так і правозастосовчу константу положень, що регулює питання гар­монізації законодавства щодо оподаткування, наближення законів в цій сфері та інші поло­ження, які можуть мати відношення до оподат­кування.

По-третє, власне змістовне наповнення уста­новчого договору податково-правовими еле­ментами пов’язується із тим, що податкове регу­лювання ЄС спрямоване на безперервну роботу єдиного ринку, тому закріплені правові норми переважно мають відношення до непрямого оподаткування (податок на додану вартість, ак­цизи, імпортні збори, енергетичні та інші еколо­гічні податки). Однак, положення податкового права ЄС обмежують суверенні податкові права держав-членів ЄС у сфері прямого оподаткуван­ня переважно у випадку, коли об’єкт або суб’єкт оподаткування має зв’язок з двома або більше державами-членами ЄС.