Органи пробації у механізмі спеціальної превенції

Анотація

У статті зазначено, що суб’єктами спеціаль­но-кримінологічного запобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняються суб’єктами пробації виступають органи пробації, поліція, неспеціалізовані суб’єкти запобігання (законо­давчої та судової влади, їх структурних органів та установ, різноманітні формування та громад­ські об‘єднання, власники підприємств), а також органи судової влади й інші органи державно­го контролю, органи місцевого самоврядуван­ня тощо. Серед основних напрямів спеціаль­но-кримінологічного запобігання вчинення кримінальних правопорушень виокремлено: протидію виявам антисоціальної спрямованості та криміногенної мотивації засудженого; залу­чення психологів та фахівців з інших сфер жит­тя до процесу виправлення та ресоціалізації за­суджених; зменшення впливу зовнішніх причин і умов вчинення кримінального правопорушен­ня, тощо. Доведено, що впровадження цих на­прямків є важливим кроком до побудови якісно нової моделі пробації створеної не на ідеології контролю та авторитету, а на біль терапевтич­ній та реабілітаційній філософії. Визначено, що персонал пробації обробляє велику кількість ін­формації та приймає стратегічні рішення, проте варто враховувати численні і конкуруючі про­фесійні, політичні та особисті інтереси у наданні допомоги суб’єктам пробації. Оскільки більшість рішень прийнятих пробаціонером при складанні досудової доповіді носять інтуїтивних характер, з урахуванням попереднього досвіду та рідко зосереджуються на вивченні криміногенних по­треб та врахуванні результатів вивчення осо­бистості засудженого з урахуванням пройдених ним корекційних програм. Визначено, що осно­вою спеціально-кримінологічного запобігання злочинності органом пробації повинна стати змі­на стратегії діяльності пробації з форми нагля­ду, орієнтованого на індивідуально-профілак­тичний вплив на засудженого на форму, яка ґрунтувалася б на дотриманні умов пробації, виконанні планів спеціально-кримінологічно­го запобігання, підтримці засудженого, надан­ні допомоги у відновлення порушених прав не тільки засудженому, а й потерпілому, що надало б можливість визначити оптимально-доцільну кількість супервізійних зустрічей пробаціонера та засудженого та зменшити навантаження пра­цівників пробації.