Варіативність доказування домашнього насильства: праксеологічний аспект

Анотація

У статті досліджено праксеологічний аспект варіативності доказування домашнього насиль­ства. Використано графічний метод для візуалізації прикладів варіативності поєднання форм насильства, використання джерел доказів, дотри­мання та порушення принципу non bis in idem, статусу дитини під час вчинення домашнього насильства. Зроблено висновок, що домашнє насильство завжди складається із щонайменше трьох епізодів насильства, яке може полягати у вчиненні фізичного, психологічно, економічного насильства, або ж поєднанні двох чи трьох цих форм одночасно. На основі практики Верховного суду встановлено, що доказування домашнього насильства здійснюється різними доказами. По­передні факти домашнього насильства можуть бути відображені у різних джерелах доказів, зо­крема у документах (адміністративний протокол, постанова суду, обмежувальний припис, матеріа­ли кримінального провадження тощо). Звернено увагу, що початку кримінального провадження за фактом домашнього насильства за ст. 126-1 КК України не обов’язково повинні передувати два випадки притягнення особи до адміністра­тивної відповідальності, передбачених частина­ми ст. 173-2 КУпАП. У випадках, коли поперед­ні звернення до правоохоронних органів чи суду відсутні, на підтвердження систематичності вчи­нення домашнього насильства можуть викори­стовуватися аудіо та відеозаписи, скріншоти та інші докази, які повинні відповідати вимогам КПК України, що ставляться до доказів.

Акцентовано, що одночасне притягнення особи до адміністративної та кримінальної від­повідальності за один і той самий епізод домаш­нього насильства є порушенням принципу non bis in idem. Тому, особа може бути притягнена до кримінальної відповідальності за ст. 126-1 КК України, якщо є один (останній) чи декілька епі­зодів насильства, за які особа раніше не притягу­валася до адміністративної відповідальності. Вчи­нення особою кримінальних правопорушень, які передбаченими частинами статей (статтями) КК України та домашнього насильства не є порушен­ням засади non bis in idem.

Зазначено, що дитина, яка була свідком до­машнього насильства завжди є потерпілою від цього правопорушення. Схвально оцінено проєкт закону щодо унормування положень КПК України із Стамбульською конвенцією щодо залучення ди­тини як потерпілої з моменту внесення відомостей в ЄРДР, адже дитині, яка була очевидцем домаш­нього насильства завдається моральна шкода. Дитина, яка стала свідком домашнього насиль­ства та не перебуває у родинних зв’язках із осо­бами між якими відбулось домашнє насильство не є потерпілою від домашнього насильства.