Міжнародний суд справедливості як суд з прав людини: надмірний оптимізм чи обґрунтоване припущення?

Анотація

Стаття присвячена дослідженню Міжнарод­ного суду справедливості (Міжнародного суду ООН) як гіпотетичного суду з прав людини. Запропоновано два запитання для теоретичної рефлексії, які обумовили мету цього досліджен­ня: по-перше, чи можна розглядати діяльність Суду через парадигму прав людини, і, по-друге, чи можна цей Суд вважати повноцінним судом з прав людини? Для пошуку відповідей на ці за­питання було використано поняття «суд з прав людини» у широкому значенні як інституціоналізованого судового механізму, покликано­го вживати необхідних юридичних заходів для фіксації відповідних порушень прав людини, а також захисту та відновлення таких прав неза­лежновід того, хто може бути заявником у такій справі (держава чи особа). Дослідження дово­дить, що діяльність Суду дійсно доцільно роз­глядати через парадигму прав людини, на що вказує сама ж юриспруденція Суду, і що дово­дятьчисленні академічні дослідження на Заході. Проте, проаналізувавши відповідні аргументи та контраргументи, було спростовано припущен­ня, що цей Суд можна розглядати як суд з прав людини. Незважаючи на те, що у багатьох кон­венціях з прав людини особливе місце у розв’я­занні спорів відведено цьому Суду, самі ж права людини ніколи не виступали самостійним об’єк­том спору у цих провадженнях, а завжди були частиною міждержавного спору. Крім того, Суд неодноразово демонстрував формальне став­лення до способів фіксації порушень конвенцій про права людини, до методології встановлення фактів у таких справах та критеріїв відшкоду­вання постраждалим від відповідних порушень, що не сприяло захисту прав людини у відпо­відних справах. У статті також наголошено на важливості людського фактору у формуванні юриспруденції Суду, і висловлено сподівання на якісну еволюцію ставлення Суду до прав людини в разі, якщо серед його суддів більшість складатимуть прихильники людиноцентричного підходу до міжнародного права.