Використання правових характеристик людської гідності

Анотація

Цінність позначає бажане і належне, на від­міну від існуючого, реального. Для розуміння природи цінності першочерговим стало усвідом­лення того, що розуміння реальності та істини не має чіткої відповіді на запитання «що таке цінність?». Істина відповідає на запитання, якою є реальність, а цінність дає відповіді на запитання - що саме є бажаним або яким саме щось має бути. Відкриття неможливості зобра­зити цінність з опису того, що існує (чи не іс­нує), належить англійському мислителю Г’юму, стало загальновідомим під назвою «Закон Г’юма». Різниця між істиною і цінністю набула ста­тусу проблеми «фактичного - ціннісного».

У філософії XX ст. завжди були спроби подо­лати прірву, яка роз’єднує світ емпіричної ре­альності і світ цінності. Деякі із сучасних філо­софів не схиляються до думки, що ця прірва є абсолютною. До кінця XIX ст. цінність розгля­далася в контексті метафізики, теології або епістемології, тобто природа цінності не була особливою, тому філософи й не потребували особливого терміна на позначення цінності. XX ст. взяло у спадок дві фундаментальні групи концепцій щодо тлумачення природи цінності - об’єктивістську та суб’єктивістську. Лінія об’єк­тивістського розуміння цінності була ініційова­на Платоном: він розумів ідею добра як таку, що в принципі не відрізняється від інших ідей, а отже, не різниться і від істини; винятковість цієї ідеї полягала в тому, що, на думку Платона, вона увінчує ієрархію всіх інших ідей. Цінністю вважалися ідеї в середньовічній томістській те­ології, які Бог випустив у світ в результаті акту створення всього світу та через появу Христа - зокрема через Божий Заповіт.

У сучасній філософії, на противагу античній та середньовічній філософії, встановлювалось переважно суб’єктивістське розуміння цінності. Відповідно до цієї позиції цінність належить до психічних об’єктів, джерелом яких є наші ба­жання, інтереси, почуття, а також наше став­лення. Вказану лінію розуміння природи цін­ності визнає чимало видатних філософів Нового часу та початку XX ст.: Ляйбніц, Спіноза, Гоббс, філософи-утилітаристи, Перрі, Майнонг, Стівенсон, логічні позитивісти (Айер, Рассел). Ці філо­софи пропонували декілька різних варіантів суб’єктивістського тлумачення цінності: цінність є прихованими веліннями або командами, дже­релом цінності є почуття; джерелом цінності є бажання і задоволення, інтереси.