Рецензія на монографію Г.З. Остапенко "Принцип правової визначеності: теоретико-прикладні засади"

Анотація

Монографія присвячена актуальній проблемі застосування принципу правової визначеності, яку автор пропонує розглядати у теоретичній та правозастосовній площині. Низка праць, що ра­ніше піднімали питання нового для української правової науки принципу правової визначено­сті, хоча і відзначали його зв’язок з принципом верховенства права, все ж не давали вичерпної відповіді ані про його зміст, ані про його міс­це у системі принципів права. Тому поява такої комплексної монографії, що піднімає ряд питань від філософсько-правових ідей, що становлять підґрунтя принципу правової визначеності до аналізу його змісту та прикладних аспектів за­стосування є важливим фундаментальним до­слідженням, що вирішує актуальне питання для теоретичної правничої науки.

У складних суспільно-політичних умовах, в яких Україна розвиває своє законодавство з метою його адаптації до вступу до ЄС, важли­во зберігати фокус на фундаментальних пра­вових принципах, що виступають основними орієнтирами. Важливим є застосування прин­ципу правової визначеності при розробці нових нормативно-правових актів, особливо в умовах воєнного стану, для забезпечення непорушності прав і свобод людини і громадянина у обстави­нах, коли для цього існують загрози. Безумов­но важливим є застосування принципу правової визначеності у роботі органів державної влади в умовах, коли ухвалення рішення здійснюєть­ся у межах дискреційних повноважень, що може призвести до неоднакового застосування одних і тих самих положень закону і створити загрозу неоднозначності і непослідовності у правозастосовній діяльності органів державної влади. З ог­ляду на наведене, актуальність теми монографії не викликає сумнівів.