Сучасні правові проблеми захисту здоров’я людини: від комплексних підходів до практичних рішень

Анотація

У статті проаналізовано стан суспільних від­носин із захисту здоров’я людини засобами еколого-правового регулювання як важливого напряму державної екологічної політики та по­літики у сфері охорони здоров’я, розвитку пра­вової практики, виявлення недоліків та прога­лин у чинному законодавстві, а також внесення пропозицій щодо його вдосконалення з огляду на міжнародно-правові та європейські підходи до регулювання зазначених відносин. Отри­мання екологічно значимої інформації про стан здоров’я людини, здійснення інших розвідок у рамках дослідження його детермінант сприяти­ме розвитку механізму правового регулювання відповідних відносин в Україні.

Предметом дослідження є положення еколо­гічного та інших галузей законодавства, а також науково-теоретичні й практичні ідеї, погляди та підходи до вирішення правових проблем захи­сту здоров’я людини і охорони навколишнього природного середовища, забезпечення еколо­гічної, продовольчої, харчової безпеки, розвит­ку методології здійснення наукових досліджень в еколого-правовій та інших сферах. Об’єктом дослідження є суспільні екологічні та інші пра­вовідносини, які виникають в умовах сьогоден­ня під впливом воєнних загроз та вимог воєнно­го стану, а також соціально-правові передумови становлення та розвитку детермінант здоров’я крізь призму правового, зокрема, еколого-правового механізму.

Ефективність екологічного права значною мірою обумовлена реалізацію основної і най­важливішої цілі - безпосереднього захисту лю­дини та її права на життя і здоров’я в цілому та, зокрема, права на безпечне для життя і здо­ров’я довкілля. Боротьба світової спільноти з надмірним забрудненням навколишнього сере­довища, розвиток раціонального використання природних ресурсів, піклування про людину та все людство є основоположними векторами роз­виткуміжнародного співробітництва. В більшо­сті розвинених країн світу вирішення проблеми забезпечення екологічної безпеки віднесено до компетенції спеціально створених владних інституцій, які визначають відповідні напрями міжнародного співробітництва, вектори розвит­ку. Необхідно унеможливити ігнорування при­родничо-наукової парадигми, згідно з якою на­вколишнє середовище, яке впливає на організм людини, це не тільки природа, але і все, що зна­ходиться поза її організмом. Увага науковців не повинна обмежуватися аналізом наслідків за­брудненого середовища, але й спрямовуватися на вивчення і прогнозування змін середовища, яке оточує людину, умов існування людини та їх вплив на здоров’я людини як біосоціальної істоти. Діапазон цих змін дуже широкий - від новацій в структурі харчування до трансформа­цій культури і етики, розвитку правової культу­ри, здорового способу життя на суспільному та індивідуальному рівнях. Здоров’я людини слід розглядати як комплексний соціально-еконо­мічний, екологічний і гігієнічний показник, який інтегрує демографічні, соціальні та біологічні процеси, властиві людському суспільству, відо­бражає рівень його економічного і культурного розвитку, стан медичної допомоги, несе на собі відбиток історико-етнографічних традицій і при­родно-кліматичних змін.

Поряд із культурою праці, побуту, мислення, поведінки, спілкування, адаптивною культурою на сьогодні пропонується виділити і культуру здоров’я, що насправді зумовлює подальший розвиток усіх різновидів культур і має стати передумовою формування людини як цілісного індивіда, охоплюючи всі сторони життя. Збе­реження здоров’я нації сьогодні є соціальною необхідністю. Процес формування екологічної культури системою заходів освітньої діяльно­сті, крім безпосередньо екологічної культури, охоплює також формування культури здорового способу життя, гігієнічних навиків, дбайливого ставлення до довкілля тощо. Не менш важли­вим при цьому є забезпечення збалансовано­го безпечного харчування всього населення. Враховуючи комплексність вказаної проблеми, необхідним є залучення до цієї роботи фахівців найрізноманітніших спеціальностей.

Поставлені завдання актуалізують питання дослідження змісту поняття «здоров’я людини», визначеного Законом України «Про систему громадського здоров’я». Законодавчого закрі­плення потребує термін «екологічні детермінан­ти здоров’я» як рівень забруднення навколиш­нього природного середовища (місцевості), де проживає людина: рівень забруднення поверх­невих та підземних вод, земельних ділянок, ат­мосферного повітря тощо.