Місце держави в сучасній нормотворчості: теоретико-правовий аспект

Анотація

У змісті статті автором розкрито актуальність наукового пізнання питань місця та ролі держа­ви в сучасній нормотворчості, характеризуючи як особливості самого механізму сучасної нормотворчості, так і специфіку трансформації су­часних держав. Відзначено, що участь держави в правоутворенні в сучасних умовах правової розбудови в Україні є предметом багатьох дис­кусій та обговорень зі сторони представників юридичної доктрини.

Відзначено, що сьогодні доктринальна роз­робка питань місця держави в системі суб’єктів нормотворчості набуває все більше багатоаспектного виміру. Справа в тому, що дослідни­ками сьогодні вже не ставиться принципове пи­тання про належність держави до суб’єктів нормотворчості, а досліджуються широкий спектр питань функціонування держави в сфері нормотворчості під впливом різноманітних факторів розвитку правової системи. Тому проблематика місця держави отримує більш ширший та плюра­лістичний характер, представлена в юридичній науці різними підходами та напрямами харак­теристики держави, до яких можливо віднести наступні: 1) інтернаціоналізація права та дер­жавний суверенітет; 2) розширення суб’єктного складу нормотворчості; 3) посилення теоретич­них досліджень інститутів публічної влади, що є суб’єктами нормотворчості; 4) набувають поши­рення наукові дослідження процесу цифровізації нормотворчості; 5) всі частіше в юридичній науці піднімаються питання правового плюра­лізму; 6) активізуються дослідження впливу суспільних запитів та потреб на нормотворчу діяльність, особливо діяльність суб’єктів публіч­ної влади.

Підсумовано, що у сучасній системі нормотворчості держава відіграє центральну роль як головний суб’єкт, що формує та впроваджує правові норми. Ця роль обумовлена тим, що дер­жава має легітимну владу створювати, затвер­джувати та контролювати виконання правових приписів. Державна нормотворчість здійснюєть­ся через органи законодавчої влади, які прийма­ють закони, а також через органи виконавчої та судової влади, що можуть ухвалювати підзаконні акти, інтерпретувати правові норми тощо. Крім того, держава виступає в ролі координато­ра між різними суб’єктами правотворчості, за­безпечуючи єдність та узгодженість правових норм. Завдяки цьому можна уникати правових конфліктів, ефективніше регулювати соціальні, економічні та політичні процеси. Однак, поряд із державними інституціями, дедалі більшого значення набувають наддержавні (міжнародні) організації, громадські об’єднання та приватні суб’єкти, які також впливають на формування правових норм, особливо в питаннях прав лю­дини,екологічного права, економічної інтегра­ції тощо. Така взаємодія є важливим елементом глобалізації права та забезпечує універсаль­ність правових стандартів, але саме держава залишається головним гарантом впровадження та дотримання норм національного права.