Деякі історико-правові аспекти становлення і розвитку права людини на альтернативну (невійськову) службу в Україні

Анотація

У статті здійснюється загальна характеристи­ка еволюційного етапу розвитку права людини на альтернативну (невійськову) службу випли­ваючого з історико-правових джерел.

Відзначається, що основу становлення та розвитку права людини на альтернативну (не­військову) службу в Україні стала трансфор­мація суспільно-політичних поглядів щодо вій­ськової служби внаслідок релігійно-культурного розвитку населення та особистого самовдоско­налення окремо взятої людини в дусі євангель­ських заповідей. З аналізу окремих історичних правових джерел також випливає, що прин­ципово важливе значення серед різних верств населення яке проживало на історичних укра­їнських землях мало місце питання, щодо став­лення істинних християн до війни і відповідно служби у армії та прийняття участі у військо­вих діях. Саме розвиток пацифістських ідей того часу, що були продуктом духовних шукань на­родів, які проживали у Центральній та Східній Європі, релігійне вчення яких, мало й україн­ське коріння, і стало тим підґрунтям для відмови від військової служби.

Встановлено, що спочатку закони за доби Речі Посполитої, були направлені на пересліду­вання та покарання християн які відмовлявся служити у війську внаслідок чого таких позбав­ляли не тільки дворянських звань, права воло­діння їхнім помістям, але й піддавали значним тюремним ув’язненням. Саме тому, тогочасні ідеологи християнських течій пропонували осо­бам які з огляду на їхні релігійні переконання відмовлялись брати до рук зброю та служити на військовій службі, так би мовити подвійні, ком­промісні варіанти поведінки для пристосування до існуючої дійсності. Оскільки задля уникнення не тільки покарання такої особи, але й матеріального та морального зубожіння його родини, радили, проходити таку службу та брати участь у битвах, але при цьому нікого не убивати. Та­кож такі ідеологи запевняли, що якщо, захища­ючи себе, така особа когось уб’є, втому числі представників інших нехристиянських релігій, то це вважалося невеликим гріхом, що не за­криває шляхів до спасіння.

За результатами проведеного дослідження зроблено висновок, що поштовхом до глибоких духовних змін та як наслідку зародженню гума­ністичного, пацифістського світогляду не тіль­ки на землях сучасної України, але й на зем­лях Центральної та Західної Європи, було важке життя в умовах нескінченних середньовічних воєн і насильств, знущань над моральною гід­ністю людини. Стверджується, що першими хто на українських землях заявив про своє право на відмову від військової служби у зв’язку з ре­лігійними переконаннями, були представники одного з найпоширеніших напрямків в христи­янській релігії, а саме протестанти. Однак різні течії протестантизму по-різному реалізовували своє право на відмову від військової служби з релігійних міркувань. Такі як унітарії, анабапти­сти, штундисти, відмовлялись не тільки від вій­ськової служби, але взагалі від будь якої її замі­ни на іншу цивільну службу в державних орга­нах, в результаті чого піддавались різного виду переслідувань та покарань. Натомість баптисти, меноніти, погоджувались і проходили цивільну службу різного характеру взамін військової, що знайшло законодавчу підтримку у представни­ків державної влади. З 1880 по 1917 р. в Україні існував прямий аналог сучасної альтернативної (невійськової) служби.