Винятки з принципу «servi res sunt» в праві Стародавнього Риму
DOI:
https://doi.org/10.24144/2788-6018.2025.01.27Ключові слова:
римське право, статус раба, релігійний притулок, претор, пекулій, натуральні зобов’язанняАнотація
Вказується, рабовласницький устрій був характерний для багатьох стародавніх цивілізацій в різних куточках нашої планети, але найбільшого свого розквіту він отримав в античному світі в державах Стародавньої Греції та Риму.
Стаття присвячена аналізу правового статусу рабів у Стародавньому Римі через дослідження винятків з принципу «servi res sunt». Зазначається, що основою правосуб’єктності фізичної особи в рабовласницькому суспільстві була свобода. Раби її не мали, внаслідок чого в праві Стародавнього Риму виробився принцип «раби – це речі». Фактичне становище раба могло коливатися в гіршу чи кращу сторону, залежно від реалій, які складувалися в той або інший період, але принцип «servi res sunt» був незмінним.
Зазначається, що незважаючи на таке безправне становище рабів, їх людська природа не давала можливості всебічно втілити в життя норми інституту рабства згідно принципу «servi res sunt». Появлялися правові норми, які не відповідали згаданому принципу, не розвивали його послідовно, а, навпаки, створювали певні винятки, що вказує на двоякий, суперечливий характер норм інституту рабства. Чисельність таких норм зростала та стає найбільш вираженою в період імперії, коли інститут рабства починає занепадати та поширюється християнське віровчення.
Досліджуються випадки суб’єктності раба в економічній, процесуальній та особистих сферах. Найбільше уваги приділяється юридичним актам, які міг здійснити раб в інтересах свого власника та описується юридична природа таких актів. Зазначається про несамостійну правоздатність раба, коли він за дорученням свого власника вчиняє правочини (ex persona domini).
Аналізується суб’єктність рабів, яким давалася відносна господарська самостійність (зокрема, раби, яким надавали пекулію, робили діловими агентами, керівниками торгових підприємств, капітанами судна тощо). Звертається увага, що для розвитку економічної свободи раба, претори розробляли норми, направлені проти суб’єктності рабів.
Проводиться порівняння цивільних зобов’язань, які породжувалися поведінкою раба в інтересах рабовласника з натуральними зобов’язаннями. Досліджуються інші сфери прояву суб’єктності раба.
Посилання
Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн. 2-е вид. перероб. й доп.: Навч. посібник. Київ: Центр учбової літератури, 2008. 730 с.
Ухаль М.М. Латинсько-український та українсько-латинський словник юридичної фразеології. Мукачево: «Карпатська Вежа», 2008. 436 с.
Плутарх. Порівняльні життєписи. Львів: Вид-во Старого Лева, 2024. Том 2. 448 с.
Головач А.Й. Становлення та розвиток інституту притулку в практиці стародавніх держав рабовласницького періоду. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Право. 2021. Вип. 66. С. 9–13.
Декларація про територіальний притулок: Резолюція ООН 2312 (ХХІІ) від 14 грудня 1967 p. URL: https://zakononline.com.ua/documents/show/140251 (дата звернення: 31.12.2024).
Словник іншомовних слів / за ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. Київ: Головна редакція УРЕ, 1975. 775 с.
Коляджана В., Трофимчук М. Становлення та розвиток інституту «право притулку» в міжнародному праві. Історико-правовий часопис. 2017. № 1 (9). С. 67–72.
Головач А.Й. Позов у цивільному процесі Стародавнього Риму. Аналітично-порівняльне правознавство. 2024. № 5. С. 142–146. URL: http://journal-app.uzhnu.edu.ua/article/view/312948 (дата звернення: 31.12.2024).
Калюжний Р.А., Вовк В.М. Римське приватне право: [підруч. для вищ. навч. закл.]. Київ: «МП Леся», 2014. 240 с.
Dig. 50.17.0. De diversis regulis iuris antiqui. URL: https://www.thelatinlibrary.com/justinian/digest50.shtml (дата звернення: 31.12.2024).
Leges XII tabularum. URL: https://www.hs-augsburg.de/~harsch/Chronologia/Lsante05/LegesXII/leg_ta00.html (дата звернення: 31.12.2024).
Іванчулинець Д.В. Законне представництво у цивільному процесі: дис. …канд. юрид. наук. Ужгород, 2012. 238 с.
Dig. 11.7.0. De religiosis et sumptibus funerum et ut funus ducere liceat. URL: https://www.thelatinlibrary.com/justinian/digest11.shtml (дата звернення: 31.12.2024).
Dig. 21.1.0. De aedilicio edicto et redhibitione et quanti minoris. URL: https://www.thelatinlibrary.com/justinian/digest21.shtml (дата звернення: 31.12.2024).
Dig. 48.1.0. De publicis iudiciis. URL: https://www.thelatinlibrary.com/justinian/digest48.shtml (дата звернення: 31.12.2024).
Cesare Sanfilippo. Istituzioni di diritto romano. Rubbettino, 2002. 424 p.
Рущак І.В., Бєлова М.В. Правомірність правочинів у цивільному праві. Аналітично-порівняльне правознавство. № 6. 2024. С. 989–995.
Бєлова М.В., Бєлов Д.М. Гуманізм у правовій системі: теоретико-методологічні аспекти та проблеми реалізації. Український часопис соціології та права. № 1. 2024. С. 5–9.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2025 А. Й. Головач

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.